Минуле.

Коли покидаєш місце, де тебе тримає скільки непотрібних спогадів, стає ніби легше дихати.
Перестаєш бачити людей, які виповнили вже свою ціль в твоєму житті - вони або запалили свічку в твоєму серці, або навпаки, затушили вогонь якоїсь надії і дружби. Вже не помічаєш те дерево,  або ту місцину, де ви проходили і де творилися спогади. А в голові все ще звучить "ти просто не моя людина". Не твоя. Але спогади спільні, а отже споріднена душа. Хочется вірити, що все забудеться, але так страшно думати, що навіть і в думках мене покинуть образи людей, з якими було добре, і які покинули тебе лише через те, що "не твоя людина".