Минуле.

Коли покидаєш місце, де тебе тримає скільки непотрібних спогадів, стає ніби легше дихати.
Перестаєш бачити людей, які виповнили вже свою ціль в твоєму житті - вони або запалили свічку в твоєму серці, або навпаки, затушили вогонь якоїсь надії і дружби. Вже не помічаєш те дерево,  або ту місцину, де ви проходили і де творилися спогади. А в голові все ще звучить "ти просто не моя людина". Не твоя. Але спогади спільні, а отже споріднена душа. Хочется вірити, що все забудеться, але так страшно думати, що навіть і в думках мене покинуть образи людей, з якими було добре, і які покинули тебе лише через те, що "не твоя людина".

"любові всевишній присвячується"

В цьому пості хочеться багато чого сказати. Та чи вистачить слів? Взагалі, про вічне говорити дуже важко...

От про любов можна сказати, що яке ж це пречудове відчуття, відчуваєш метеликів і все навколо цвіте, ніби навесні. Та інша сторона має не дуже приємні риси... Якщо любов по
якихось причинах закінчується - відчуваєш себе покинутою. Нікому не потрібною. Скільки брехні та болю...

Взагалs брехня завжди все руйнує. Ну а може не лише й брехня. Просто, можливо, люди не підходять один одному. "Просто не та людина". Також буває, що в голові засіла міцно попередня історія, яку дуже важко викинути з голови. Постійно накручуєш себе. Перестаєш довіряти людям. Та спробувати варто! Не всі однакові. Треба вірити. Хоча б спробувати робити це.

Час справді лічить. Одного разу мені довелось прочитати цитату, яку я вже не пам'ятаю, але скажу її суть: "Чомусь зараз ви не звертаєте уваги на те, що було рік тому. Ті проблеми, що сильно хвилювали вас рік назад - вже не викликають сильної тривоги зараз". Мені здається, що треба задуматись. Як не як, та час має вплив.



Також хочеться додати, що помимо сумних історій - є й щасливі моменти вашого життя. А любов  - вона прийде. Головне почати знову вірити людям. Відкритись. Не всі вони погані... Просто треба знайти "ту саму" людину...

Книги — лучшие товарищи старости, в то же время они — лучшие руководители юности

Всем привет!

Сегодня мне хочется поговорить о книгах. Я вот обращала внимание, что много молодых людей не особо приветствуют чтение. Говоря, что то им лень или нету времени ну или "да ну, я лучше за это время фильм посмотрю или в интернете зависну". А ведь книги - это часть внутреннего развития. Вот, например, очень легко понять, когда человек читает книги, а когда нет. У читающего человека развит словарный запас, видны какие-то нормы общения. Не хочу никого обидеть - но время от времени все-таки нужно перечитать хоть немного книг.

Одна из любимых книг.

Лично я обожаю читать книги. Любовь к книгам я почувствовала прочитав Стендаля "Красное и черное". Там рассказывалось о большой любви простого гувернера к своей хозяйке. 

Следующая моя прочитанная книга - это был "Великий Гэтсби" Ф.С.Фитцджеральда. Вот тут то я и поняла - читать книги - это прекрасно. Ты вроде живешь второй жизнью. Когда все надоедает, стоит просто сесть и открыть книгу. Забываешь обо всем и начинаешь вроде как переживать и испытывать те же емоции что и главные герои. Книга "Великий Гэтсби" была тоже о любви и об искренних чувствах, которые Джей Гэтсби пронес через жизнь. С тех пор Фрэнсис Скотт Фитцджеральд стал моим любимым писателем. Также мне поравилась книга Джей Остен "Нотергенское аббатство". Лишний раз не против вернуться на 3-4 века назад и прочувствовать ту атмосферу.

 У меня есть две книги которыми я горжусь больше всего. Это книга Ф.С.Фитцджеральда "Бурный рейс", в которой собрано несколько рассказов писателя. Особенно в ней мне понравился рассказ "Ледяной дворец".

Вторая книга - это том стихов М.Ю.Лермонтова. У него очень красивые стихи, которые завораживают. Можно перечитывать вечно.

В этом посте я рассказала немного о своих любимых прочитанных книгах. Хочу сказать, что все книги, которые я читала, очень увлекательны и содержательные. Читайте побольше! Ведь это очень хороший путь к саморазвитию...

А какие ваши любимые книги?

Music inspired me today

    Я вірю, що музика - це голос особливого духу, завдання якого збирати мрії світу, і який, проходячи через свідомість людей, здатний залагодити, нехай навіть на короткий час, їх розбрати, або потрясти душі, руйнуючи соціальні незручності.

 Адріано Челентано

 Зараз 21 століття. Сучасна молодь у вільний час переважно читає, "зависає" в інтернеті, дивиться ТВ, слухає музику. Саме про музику й буде тема цього повідомлення. Мені здається, що у кожної без виключення людини є улюблена пісня або така пісня чи мелодія, що пройшла з людиною все життя.

    Для сучасного підлітка музика значить багато що. Зокрема, якщо брати середньостатистичного учня - то кожен має чи то мобільний телефон, чи то плеєр в якому завжи лунає рідна для душі музика. Саме так - рідна. Музика займає велике місце в житті тінейджера. Коли ми вчимо уроки, читаємо книгу, виконуємо хатню роботу - обов'язково ми вмикаємо музику і настукуємо знайому і улюблену мелодію... Музику ніби пропускаєш крізь душу. Одне з найкращих почуттів - коли відчуваєш мурашки по шкірі від улюбленої пісні.

     Коли одягаєш навушники - відчиняється ніби новий вимір. Потрапляєш у свій світ. Частенько хочеться просто сісти в крісло, вкритися теплим пледом, одягнути навушники, включити пісню під настрій, заплющити очі і забути про все...

   Кожному подобається свій стиль музики. Хтось фанатіє від важкого року, а хтось від акустичної музики... Існує багато стилів у музиці і по них досить легко охарактеризувати людину... Тож, для висновку хочу сказати: "Слухайте побільше музики, вона надихає. Додає кольорів сірій буденності. Включіть улюблену пісню і просто насолоджуйтесь життям"

Наприклад мене надихає живе виконання пісні Джеймса Артура - "Get Down"...